«ВИТЯЗЬ МОЛОДОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ»

Тема уроку: «ВИТЯЗЬ МОЛОДОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ» У РІЧИЩІ ШІСТДЕСЯТНИЦЬКОГО РУХУ

(Сторінки життєвого і творчого шляху Василя Симоненка)

Урок – пам’ять

Мета уроку: розкрити перед учнями велич життя, висоту ідеалів та естетику творчості геніального поета-шістдесятника; розвивати уважність, спостережливість, зосередженість, синтетико-аналітичне мислення; виховувати любов до України, до краси поетичного слова. Ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом
В. Симоненка, створити умови на уроці для самовираження і розуміння учнями характерів героїв в поезій В. Симоненка; у процесі співробітництва на уроці підвести учнів до морально-етичних критеріїв добра, духовного багатства, безкористя; вдосконалювати уміння учнів зв’язно й грамотно висловлювати свої думки; виховувати в них потребу вдосконалювати свій духовний розвиток, любов до батьківщини, повагу й синівську вдячність матері.

Тип уроку: комбінований урок – засвоєння нових знань і формування опорних компетентностей.

Обладнання: інтерактивна дошка, презентація уроку, виставка книжок письменника, ілюстрації до творів, мультимедійні засоби наочності – слайди, на яких потягом уроку проектуються: портрет В.А.Симоненка, обрамлений вишитим рушником, пучок калини, хліб-сіль, свічечка; хронологічна таблиця основних дат життя і творчості; аудіозапис пісні “Виростеш ти, сину…”.

Учні повинні знати: хто такі шістдесятники, про їхній зв'язок із дисидентським рухом; творчу біографію Василя Симоненка, твори поета про Україну.

Учні повинні вміти: називати поетів-шістдесятників, давати загальну характеристику їхньої творчості, розповідати про Василя Симоненка, читати його вірші, характеризувати стильові особливості поезій, визначати основні мотиви.   

Епіграф:

Я не останній з могікан,

Я – син великого народу.

В.Діденко.

Хід уроку:

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Вступне слово учителя.

Сьогодні в наше суспільство увірвався вітер часу-все закрутилося і перемішалося: правда, вигадка. Напівправда. Починаємо прозрівати, усвідомлювати своє місце в історії людства. Починаємо переосмислювати минуле країни. Доходимо якогось висновку. Кожну віху історії нелегко збагнути сьогодні, але, мабуть, не відбудемось ми як нація ,якщо не прагнутимемо до осягнення , розуміння минулого , взяти з нього найкраще , щоб понести далі. Отже, спробуємо усвідомити , що рух  шістдесятників, творчість яких ми вивчаємо нині, був справжнім духовним подвигом у тоталітарних умовах, яскравим спалахом молодіжного інтелекту, творчості, національної свідомості.

      Цих людей, які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав і не були згідними з панівною ідеологією суспільства, називали дисидентами, Це письменники І.Драч. В.Симоненко М.Вінграновський Л.Костенко, Є.Гуцало; художники Алла Горська, В. Зарецький, І.Марчук; літературні критики І.Дзюба, І.Світличний, Є.Сверстюк; кінорежисери С.Параджанов, Ю.Іллєнко, театральний режисер Лесь Танюк, перекладачі Г.Кочур, М.Лукаш. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, ставили загальнолюдські цінності вище, ніж класові. Центрами дисидентського руху стали Київ і Львів, хоча за походженням дисиденти були з різних частин України. Свою позицію дисиденти-шістдесятники найперше виявляли через творчість. Але влада пильно стежила за їхньою діяльністю і застосовувала політику обмежень і сили. Так, у 1971р. був заборонений етнографічний ансамбль «Гомін». Знищено твори художників-новаторів А.Рибачука й В.Мельниченка. 1960-1970-ті рр. - це період формування українського поетичного кіно, започаткованого О.Довженком. У цей час створені фільми «Камінний хрест» Л.Осики. «Криниця для спраглих» Ю.Іллєнка за сценарієм І.Драча. «Білий птах з чорною ознакою» і «Вавилон  ХХ» І.Миколайчука, «Тіні забутих предків» С.Параджанова. Доля цих картин не була простою: окремі тривалий час пролежали на полицях, перш ніж їх побачило широке коло глядачів. Такою ж була реакція влади на літературні твори шістдесятників.

Дисидентський рух було жорстоко придушено. У серпні-вересні 1965р.відбулися масові арешти шістдесятників. Тоді потрапило за грати більше 20 осіб, серед яких І.Світличний, брати Горині. 1967р. засуджено В.Чорновола. Перестали друкувати твори Ліни Костенко, Ірини Жиленко,В.Шевчука. У1970р. за загадкових обставин загинула Алла Горська. У1972р. Україною покотилася нова хвиля арештів. Через усі кола табірного пекла пройдуть І.Світличний, Є.Сверстюк, Б.Горинь, В.Стус, який повернеться в Україну в домовині. Цілком реально, що доля в’язня судилася і В.Симоненку, проте рання смерть поета позбавила владу можливості кинути його за грати.

У шістдесяті роки XX століття в українську літературу ввійшов молодий, талановитий поет, який згодом став символом правди художнього слова і незрадливої любові до України. Це – Василь Симоненко (псевдоніми: В.Щербань, С.Василенко, Симон). Його світлій пам'яті, його палкому і ніжному слову присвячений наш урок (Слайд 1).

Олесь Гончар зазначав: “Серед літераторів трапляються й такі, без яких їхня доба могла би спокійно обійтися, нічого істотного не втративши. А є такі , що стають виразниками свого часу, живими нервами його драм і борінь, відтворюють у собі самий дух епохи – її кровообіг проходить крізь них. Є такі, чия творчість стає мовби часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаємо, і тих ландшафтів, що нас чарують, і помислів, що ними живемо. Симоненко такого типу поет – “По таких читач вивіряє свої емоції, свої заповітні думи”. В.А.Симоненко – представник “Київської школи” шістдесятників.

А щоб краще ви уявили життєвий і творчий шлях поета, я вас хочу запросити на зустріч  журналістів (чотири учні. із самим поетом.

      – Василю  Андрійовичу, я кореспондент газети «Голос України», звертаюся до Вас із проханням : «Розкажіть ,будь ласка, про деякі важливі віхи вашого життя і про поетичні твори, які ви присвятили Україні».

         Поет-учень (розповідає про себе).

         – Я народився 8 січня 1935 року на Полтавщині у невеличкому селі Біївці. Дитинство моє припало на воєнні та повоєнні роки. Жив я без батька, мама день і ніч працювала, аби заробити на шматок хліба, а мене виховували бабуся і дідусь, яких я дуже любив. Вони були справжніми друзями.

Блискавично промайнуло дитинство, і я вже студент Київського університету. І в університеті, і пізніше, коли працював журналістом у газетах на Черкащині, писав вірші.

Журналіст-учень часопису “Дивослово”.

          – Вибачте, Василю Андрійовичу, Ви ось згадуєте, що писали вірші вже студентом і пізніше. Але чому Ви їх не поспішали друкувати?

 Поет:

          – Так, не поспішав, бо були ці твори щирими і правдивими, йшлося в них не про любов до партії і вождя, а про простих людей... У моїх Біївцях жило багато таких людей, яким можна було присвячувати цілі романи: дід, який працював усе своє життя, баба Онися, яка мала трьох синів, — і всі полягли на фронті, дядько, який з голоду взяв щось на колгоспному полі і його судили, бо діяв "закон п'яти колосків".

 Журналіст-учень газети “Літературна Україна”.

         – Учителі школи села Біївці, де Ви навчалися, згадували, що Ви у класі виділялися серед учнів, по-перше, розумом, по-друге, тим, що дуже бідно були одягнені. А як жилося Вам у Києві, коли Ви навчалися в університеті ім. Тараса Шевченка на факультеті журналістики?

         Поет-учень:

         – Складні то були часи, повоєнні. Жилося нам нелегко. Ми — діти війни, і переважна більшість із нас були сиротами: у того — батька нема, у того — матері. Одягалися дуже бідно. Але хай мені пробачать сьогоднішні студенти, на те якнайменше звертали уваги. Мріяли... писали, були правдолюбами, безкомпромісними до лицемірів і до убогих духом підлабузників.

Журналіст газети “Голос України”:

 – Василю Андрійовичу, Ви працювали журналістом на Черкащині. А в яких газетах?

         Поет-учень:

         – У 1957 році я закінчив університетську науку, працював у редакціях газет “Молодь Черкащини”. “Черкаська правда”, власним кореспондентом “Робітничої газети”.

         Журналіст газети “Нова доба”:

         – Критики і дослідники Вашої творчості стверджують, що лірик Василь Симоненко любив рідну землю, країну безталанну, невмирущу українську пісню, мову народну, що серце його не могло байдуже спостерігати будь-яке приниження  імені Батьківщини-матері, що любов Ваша від землі, яка напоїла Вас своїми соками, дала силу і голос сердечний і ніжний, сповнила Ваше серце почуттям патріота і великого поборника рідної культури.

 Тематика Вашої творчості різноманітна. Та що із Вашого доробку Ви побажали б прочитати молодим читачам газети “Нова доба”, щоб і вони пройнялися ніжною любов'ю до держави, в якій живуть, щоб так, як Ви, любили мову, українську пісню, були гідними громадянами України і вірили у її щасливе майбутнє?

 Поет-учень:

         – Дякую за те, що Ви цікавитесь моїми творами про Україну, бо вони справді навчать Вас любити землю, де Ви народилися і зросли.

 Слово синівської любові звучить у таких творах: “Задивлюся у твої зіниці” (“Україні”), “Світ який —- мереживо казкове”, “Стільки в тебе очей”, “Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок”, “Земле рідна! Мозок мій світліє”, “Лебеді материнства”.

         Я підготував для Вас міні-збірочки, куди увійшли ці вірші, і хочу подарувати вам на згадку.

(Дарує журналістам і всім присутнім міні-збірочки)

         Журналіст газети “Літературна Україна”:

          – Ми дякуємо за цікаву розповідь, думаємо, що Ваш життєвий подвиг буде горіти високим чистим світлом у небі українського письменства.

Слово учителя: Сам поет В. Симоненко відокремив твори, в яких звучить безмежна любов до України. Ми з вами познайомимося ближче з цими поезіями, працюючи з його міні-збірочками, які він вам подарував.

Робота в групах

   Кожна група ознайомиться з усіма там вміщеними творами і вибере для аналізу один вірш, який найбільше сподобався.

 (Учні працюють у групах, готуються до відповіді-обговорення.)

         Відповідають учні І групи:

 Один із них читає напам'ять вірш “Задивляюсь у твої зіниці” (“Україні”).

         Учень: Задушевна розмова сина з матір’ю — це основна тема поезії. Звучить щиро, сердечно, бо Україна виступає не як поняття загального політичного характеру, вона жива, найдорожча мати. Їй адресує поет усю любов, стурбованість, відданість і ласку.

Учень: Діалог з Вітчизною іноді змінюється на гостру розмову з людьми ницими й нікчемними. З ними й триває непримиренна боротьба Вітчизни-матері “За твоє життя, твої права”.

Вірш переконливо доводить, що на високі теми публіцистичного стилю можна вести принциповий і безкомпромісний діалог.

 Учитель:  Погоджуюсь. А ради чого чи ради кого поет узявся за перо і “діє”? Як він про це висловився у поезії "Задивляюсь у твої зіниці"?

         Учень:

 “Ради тебе перли в душу сію,

 Ради тебе мислю і творю...”

 Ніхто не може, не має права йому заважати в тій задушевній бесіді:

 “Хай мовчать Америки й Росії,

 Коли я з тобою говорю”.

         У цих словах ніякого зла чи ненависті до інших народів, мова йде лише про всемогутнє бажання так поспілкуватися, щоб розмова була щирішою і повнішою.

         Учитель: Дякую. Хочу тільки додати, що якраз ця строфа була вилучена з найповнішої збірки, бо критики вбачали шкідництво поета.

 Учитель: Запрошуються до розмови учні другої групи.

 (Виразне читання напам'ять вірша “Світ який — мереживо казкове”.)

         Учень:  Поет розповідає, як він сердечно і ніжно любить Україну, його чутливе серце не могло бути байдужим до будь-якого приниження імені Батьківщини-матері.

 Ось чому деякі строфи вулканно клекотять словом схвильованим, сповненим болю і жагучої любові.

Учитель: До слова запрошуються учні третьої групи.

Учень: Серед усіх поезій, вміщених у міні-збірці, нам припала до душі

“Стільки в тебе очей”. (Виразно читає вірш.)

Відкритий, чесний діалог В. Симоненка зі своєю Україною, з українським народом тривав від першого до останнього дня його творчого життя. Він не шукав ні стежки, ні броду, бо Україна у кожній клітинці його тіла, і він готовий упасти на трагічний і вічний шлях свого народу зорею.

 Учитель: “Упаду я зорею”. Що означає цей вислів? Упасти зорею для чого?

         Учень: На мою думку, упасти зорею, щоб освітити дорогу, вказати, яким шляхом слід іти, бо цей шлях, як і народ український — вічні.

         Учитель: Як автор у цій поезії оцінив свою працю для народу? Хто був його духовним учителем?

Учень: Поет сказав, що доробок його невеликий, але це не біда, бо є щось і від Великого Тараса, і від Сковороди, а вони є просвітителями, пророками народу.

         Учитель надає слово учням четвертої групи.

         Учень: Я думаю, що вірш “Лебеді материнства”? — заповіт для нас усіх. (Читання поезії напам'ять.)

Він є найпопулярнішим серед читацького загалу, здобув глибоку шану і любов у народу. Присвячується матері, вічно заклопотаній, завжди у турботах про своїх дітей, яким дитинство під її крилом здається чарівним видінням. Умовно вірш можна поділити на дві частини. У першій ми відчули материнську ласку і турботу про малого сина, коли він ще в колисці.

У другій  йдеться мова про клопоти, які буде мати дитина вже дорослою людиною(і мавки чорноброві, і диво-наречені, і брати по духу). Але за сином «завжди будуть мандрувати очі материнські і білява хата».

Учитель: Одного грудневого дня 1963 року в лікарняній палаті Василь Симоненко, знаючи про свій важкий стан після звірячого побиття в Смілянському відділку міліції, бере на руки свого чотирирічного сина Олеся, посміхається і пильно дивиться на нього. Поету хочеться, щоб він виріс доброю людиною, справжнім патріотом української землі, продовжив його добрі справи. І пам’ять воскрешає рідне полтавське село Біївці,  хату з солом’яною стріхою, матір, степові путівці, верби і тополі, ставок вдалині. Василь лагідно дивився в довірливі оченята сина і з щемом у серці декламував:

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Це був його поетичний заповіт синові, як, зрештою, всій юні України. Вірш написано від імені матері, яка дає своїй дитині настанови на все його життя. Цей твір звучить як заповіт українцю, набуває водночас і національного характеру, і загальнолюдського значення. Адже шанобливе ставлення до Батьківщини притаманне будь-якій національно свідомій людині, яка поважає сама себе і своїх попередників. Не пройде і двох років, як земляк, відомий композитор А. Пашкевич напише музику і назве пісню “Виростеш ти, сину”, яка зразу ж стане народною.

 (Звучить грамзапис “Синові” у виконанні Черкаського народного хору.)

Учитель: Запрошуються до участі в розмові учні п'ятої групи, які обрали вірш “Є тисячі  доріг, мільйон вузьких стежинок”.

(Читання вірша.)

Учень: У цьому творі автор, на мою думку, бідкається, що йому “малий зажинок судилося почать на ниві нерясній”. Але є можливість вибратися, піти в найми до сусідів та за кусень хліба там працювати.

 Це означало б зрадити народ, відцуратися від єдинокровного трудового люду, “забудь убоге рідне поле”. Та він не може зробити цього, мусить іти босим по рідному полю, бо це його земля.

         Учень: Нива, на якій йому треба творити, — його, це його земля, тут він почав "свій зажинок", тут його батьки, кращого урожаю він не жде, бо ніде не буває краще, як на своїй землі, удома. Тисячі, ні, мільйони доріг ведуть до його батьківської ниви. Отже, він не може, не має права зраджувати її.

 Учень шостої групи читає вірш “Земле рідна! Мозок мій світліє ”.

 На мою думку, мотив синівської відданості народові, його тісного зв'язку з рідною землею звучить у багатьох творах, та найяскравіше — у вірші “Земле рідна! Мозок мій світліє”.

         Поет був патріотом своєї Батьківщини, відчував з нею повнокровну єдність і такий братній союз, якого ніколи й нікому не порвати.

Вірш починається благородним і пошанним звертанням до Вітчизни: “Земле рідна!”

 Поет усе віддає своїй землі, бо він живе нею, він вийшов з цієї землі.

         Учень: Хочу сказати, що любов поета до Батьківщини, до України була великою і палкою. Він прагнув захистити землю від людей бездушних, нікчемних: “Хай того земне тяжіння зрадить, І з прокляттям безвість проковтне!”

         Учитель: Цими віршами, з якими ми ознайомилися і, думаю, запам'ятали, поет засвідчив і незрадливу любов, і глибоку шану, і найщирішу вдячність і землі, і родині, і народу, і всій Україні.

         Так любили Україну не тільки великі люди, які народилися і творили на цій землі, а й ті письменники, які внаслідок історичних подій і суспільних умов опинилися за кордоном. Та все життя несли у серці любов до рідної землі — України.

Заключне слово учителя: Ми перегорнули останню сторінку нашого уроку, з якого дізналися про життєпис талановитого майстра слова В.А.Симоненка. Не якимись формальними новаціями вразив нас митець, не оригінальним мереживом слів, а тією внутрішньою красою, істинністю почуттів, інтелектуальною наповнюваністю, щирим юнацьким поривом. Любов до Батьківщини – наскрізна тема всієї творчості Василя Симоненка. Ця священна любов озвучена його довічним заповітом, що золотими літерами сяють на надмогильній плиті:

“Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину”.

("Лебеді материнства").

Василь Симоненко сьогодні – символ незнищенності українського народу, символ правди і сумління.

Домашнє завдання:

–       Вивчити напам'ять вірш “Задивляюсь у твої зіниці”.

–       Кросворди, криптограми, чайнворди до життєпису В.А.Симоненка.

–       Ідейно-художній аналіз поезії.

Тема: Героїзм і мужність українських козаків. Художні особливості поеми

Тема: Героїзм і мужність українських козаків. Художні особливості поеми

Мета: формувати вміння учнів робити ідейно-тематичний аналіз ліро-епічного твору, аналізувати героїв, художні особливості поеми; виховувати чіткі уявлення про те, що героїзм і мужність – це ознаки лицарських чеснот українських козаків; почуття пошани до творчості Великого Кобзаря, повагу до історичного минулого нашої країни.

Очікувані результати: учні вміють робити ідейно-тематичний аналіз твору «Іван Підкова», аналізувати художні особливості твору, складати сенкан, давати відповіді на тестові завдання; висловлювати свою думку, робити висновки

Тип уроку: урок формування й удосконалення знань, умінь і навичок.

Обладнання: ілюстративний матеріал.

Методи, прийоми і форми роботи: слово вчителя, учнівські повідомлення, сенкан, робота в групах, інтерактивна вправа «Займи позицію», «Гронування».

.

                              Хід уроку

                                                          

                                                           Епіграф

                                                                              Було колись – в Україні

                                                                              Ревіли гармати;

                                                                              Було колись – запорожці

                                                                              Вміли панувати.

                                                                              Панували, добували

                                                                              І славу, і волю…

                                                                                                    Т.Шевченко

І. Організаційний момент.

Забезпечення емоційної готовності до уроку. Асоціативний настрій.

      – З чим у вас асоціюється сьогоднішній урок?

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

– Прокоментуйте епіграф до уроку

ІІІ. Оголошення теми, мети й завдань уроку.

ІV. Опрацювання навчального матеріалу.

1.                 Учитель. Українське козацтво – це грізна, велика сила, основна перешкода для турецько-татарських нападів на українські землі. Козаки не тільки захищали свою рідну землю, а й водночас здійснювали походи до татарських і турецьких володінь. Це сприяло тому, що козацтво стає відомим у Європі. У ньому вбачають захисника європейської християнської цивілізації.

– Прокоментуйте афоризм «Відваги не можна ні навчитися, ні розучитися»(Гете).

2.     Перевірка домашнього завдання. Учнівські повідомлення.

1-й учень. Козаки-запорожці мужньо захищали рідний край, відганяли орду на південь, а то й не раз на своїх невеликих човнах сміливо вирушали до ворога « в гості».

         Козацький флот складався із човнів, які запорожці називали байдаками або чайками. Це легкі човни, видовбані зі стовбурів столітніх лип завдовжки приблизно двадцяти і завширшки приблизно чотирьох метрів. Чайка вміщувала 50-70 козаків, а ще запас куль, пороху, харчів, води, 4-5 малих гармат. Оскільки чайки мали дві корми, то на ходу легко змінювали напрям руху, були значно швидшими за турецькі галери. На щоглі чайки майорів козацький прапор.

2-й учень. Коли козаки бачили в морі турецьку галеру, миттю шикували свої чайки у формі півмісяця, щоб супротивник не міг утекти. Спочатку, наближаючись до ворожого судна, козаки вели невпинний прицільний вогонь з рушниць, потім видиралися на ворожу галеру – і починався рукопашний бій. Тут козаки показували всю свою силу, сміливість, і протистояти їм не міг ніхто.

Учитель. Запорозька Січ і взагалі українське козацтво дали Україні багатьох видатних керівників – кошових і гетьманів – Петра Конашевича – Сагайдачного, Івана Сірка, Івана Мазепу, Івана Підкову та ін. які відважно боролися проти польсько - шляхетського панування, проти татаро – турецької агресії, що загрожувала українській землі.

Т.Шевченко натхненно оспівав українське козацтво в поемі «Іван Підкова». Головним героєм цього твору є козак – Іван Підкова.

       – Яким же насправді був Іван Підкова?

       – Яким його зобразив Т.Шевченко?

Вправа «Гронування».

Іван Підкова – відважний -  рішучий - впевнений у собі – вміє прислухатися до думки інших – цілеспрямований – патріот – приклад для козаків; має чорні вуса, чуприну – його називають «батьком».

– Якими були стосунки отамана з підлеглими? Обґрунтуйте свої міркування рядками з поеми.

     – Поясніть, як автор ставиться до свого героя. Доведіть власну думку.

– Складіть сенкан.

            Підкова

Сміливий рішучий

Командує веде радиться

Отаман здобуває великі перемоги

             Герой

– Узагальніть усе почуте про Івана Підкову і дайте цілісну характеристику його образу, використовуючи виписні цитати та створені ілюстрації.

      Учитель. Наступним кроком нашої роботи є аналіз художніх засобів (робота в групах).

       І група: рефрени ( «Було колись..»); окличні речення ( «А згадаймо!», «На байдаки!», «Грай же море! та ін.).

       ІІ група: метафори («ревіли гармати», «могили говорять», «лихо танцювало», «море грає», «серце мліє»ти ін.)

       ІІІ група: епітети («біле тіло», «козацьке тіло», «синє море»), риторичні запитання («Де-то буть роботі?»).

       ІV група: порівняння ( «могили…, як гори», « хвилі, як ті гори»).

Інтерактивна вправа «Займи позицію».

  –  Підтримай або спростуй думку О. Довженка «Без минулого немає майбутнього».

      V. Підсумок уроку.

         Бесіда.

– Що символізує образ могили?

– Які патріотичні мотиви звучать у поемі?

– Яке значення має образ Івана Підкови для нас, сучасників?

– Чим поема актуальна сьогодні?

– Чи є нині потреба в патріотах – героях?

– Що до сказаного, почутого і побачено на уроці ви хотіли б додати?

     VI. Розв’язування тестових завдань.

         1. Про що автор згадує на початку твору?

 а) щасливе життя українського селянства;

 б) сміливість і мужність запорожців;

 в) нещасливе власне дитинство.

         2.Могили, де поховані оборонці рідної землі

 а) поросли травою і всіма забуті;

 б) уквітчані червоними маками;

 в) зберігають славну  минувшину.

         3.Свідок слави дідів говорить з вітрами

 а) про волю;

 б) необхідність гарної погоди для обжинок;

 в) щастя людини та сенс життя.

         4.Яка річка загадується в поемі?

 а) Дунай;

 б) Дніпро;

 в) Ока.

          5.Коли дід побачив моголи, його огорнули думки

 а) про призначення людини в суспільстві;

 б) героїчну минувшину рідного краю;

 в) швидкоплинність життя.

          6. Перебуваючи на байдаках , козаки співали

 а) «Віють вітри, віють буйні.»;

 б) «Як були ми козаками..»;

 в) «Грай же, море!».

         7. У яких скрутних умовах перебували козаки?

 а) відсутність води і харчів;

 б) складні погодні умови на морі;

 в) обмаль необхідної зброї.

         8. Над якою роботою розмірковує отаман?

 а) бій з ворогами;

 б) негайний ремонт човнів;

 в) приготування зброї до бою.

          9. Портове місто, що згадується у творі, знаходиться

 а) у Німеччині;

 б) у Польщі;

 б) у Туреччині.

          10.Козаки отамана називають

 а) героєм;

 б) силачем;

 в) батьком.

          11. За що отаман подякував козакам?

 а) за вміння дотримуватися дисципліни;

 б) готовність мужньо вступати в бій з ворогами;

 в) сміливість під час перебування в бурхливому морі.

          12. Поема як літературний жанр – це твір

 а) невеликий віршований твір, у якому змальовуються характер, визначні             події в житті людей;

 б) написаний у формі звертання однієї людини до інших;

 в) в основі сюжету якого лежить гострий неприхований життєвий конфлікт, який здебільшого закінчується смертю героя.

    VII. Оцінювання. Аргументація оцінок.

    VIII. Домашнє завдання.

             Підготуватись до контрольної роботи.

Тема: Історична основа поеми “Іван Підкова”. Патріотичні мотиви, героїчний пафос твору. зображення в ньому історичного минулого

Тема: Історична основа поеми “Іван Підкова”. Патріотичні мотиви, героїчний пафос твору. зображення в ньому історичного минулого

Мета:ознайомити учнів з поемою “Іван Підкова” Т.Шевченка, з’ясувати її історичну основу; подати відомості про Івана Підкову як видатну особистість в історії українського козацтва; розкрити тему героїчного минулого народу на прикладі поеми; виробляти навички  виразного читання; розвивати логічне мислення; зв’язне мовлення, пам’ять, увагу; виховувати почуття патріотизму, пошани до героїчного минулого наших пращурів.

Очікувані результати: учні вміють виразно читати поему “Іван Підкова”, розкривають історичну основу твору, визначають провідні мотиви поеми, висловлюють свої думки та враження, знають визначення “історична поема”.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь.

Обладнання: портрет Т.Шевченка, портрет  Івана Підкови, дитячі ілюстрації до твору, презентація.

Випереджальні завдання: підготувати ілюстрації до поеми “Іван Підкова”, повідомлення про Івана Підкову як видатну історичну постать.

Теорія літератури: поема, історична поема

                                      

Хід уроку

                                                            Епіграф   

                                          Наша дума, наша пісня

                                          Не вмре, не загине…

                                          От де, люде, наша слава,

                                          Слава України!

                                                                      Т.Шевченко

I.Організаційний момент.

II.Актуалізація опорних знань учнів.

1. Перевірка домашнього завдання.

Декламування поезії  “Думка” напам’ять.

2. Учитель. Хто хоч раз побував на Україні, той назавжди запам’ятає прекрасну українську природу, де колись панували славетні козаки.

– Що вам відомо про козаків? Пригадайте, про кого з них ви дізналися на уроках літератури в 5 класі.

III. Оголошення теми, мети і завдання уроку.

IV. Опрацювання навчального матеріалу.

Учитель. Т.Шевченко, перебуваючи далеко від Батьківщини, упродовж свого короткого життя, сповненого злигоднів, леліяв у своєму серці образ поневоленої та зневаженої України. Він бажав припасти до життєдайного джерела її минувшими, відшукати там взірці нестримного прагнення волі, відваги.

Т.Шевченко ще змалечку захоплювався надзвичайно мужніми, непередбачуваними, розумними та сміливими людьми-козаками. Часто, вислухавши напівказкові розповіді свого діда Тараса, хлопець уявляв себе то з мушкетом у руках у самій гущавині бою, то на веслах на легкій чайці, яку несуть хвилі моря в далеку Туреччину рятувати з полону побратимів.

Пізніше, вже дорослим, Тарас Григорович звертався до теми козаччини в своїй творчості, а ми звертаємося до неї сьогодні.

2. Перевірка домашнього завдання.

         Учнівські  повідомлення.

1-ий учень .   Зажурилась Україна, бо нічим прожити,

                                  Гей, витоптала орда кіньми маленькії діти.

                                  Ой, маленьких витоптала, великих забрала.

                                  Назад руки постягала, під хана погнала.

Так співається у давній українській пісні про велике лихоліття народу, про криваві й спустошливі напади татар і турків на Україну в XVI ст. В одному тільки 1537р. і то лише на Волині, було забрано в полон понад 15 тисяч чоловік.

Полонених продавали на невільницьких ринках. Українські дівчата і жінки потрапляли до гаремів або ставали служницями. Одна з них і Настя Лісовська, відома як Роксолана. Хлопчиків-підлітків забирали до військових казарм, щоб виховати з них яничарів. Чоловіків чекала виснажлива праця.

2-ий учень. Український народ не корився загарбникам. Українське  козацтво виступає надійним оборонцем рідної землі від ворожих зазіхань. Були здійснені вкрай сміливі морські походи проти Османської імперії, які прославили козаків на всю Європу. Руйнувалися турецькі фортеці й порти , знищувався ворожий флот, визволялися бранці. Козацтво гартувало власні сили, набувало вищої майстерності і згуртованості.

3-ий учень. У середовищі січовиків перебував і учасник багатьох військових експедицій відважний отаман Іван Підкова. “Він був настільки сильним, що не лише ламав підкови, а й таляри, а коли увіткнув таляр у дерев’яну стіну, то його треба було вирубувати. Узявши за заднє колесо, він зупинив повіз, запряжений шестериком коней. Дишель ламав об коліно. Узявши зубами бочівку меду, перекинув її через голову. Узявши в руки волячий ріг, пробив ним ворота.”

На початку листопада 1577 року Іван Підкова почав боротьбу проти ставленика Туреччини, молдовського господаря Петра Мірчі Кривого. Козацьке військо розгромило загони Мірча і 30 листопада 1577р. визволило Ясси. Іван Підкова був проголошений молдавським господарем. Прагнув запровадити там запорозькі звичаї і приєднати сусідні землі до України. Такі наміри стривожили й Османську імперію, і Річ Посполиту.

Брацлавський воєвода Ян Збаразьки порадив, щоб Іван Підкова для примирення з польським королем поїхав  до Варшави. Король прийняв його і наказав кинути до в’язниці.

16 червня 1578 року в присутності великої кількості народу і турецьких послів на Ринковій площі у Львові Іванові Підкові було відтято голову. Перед стратою в останньому слові козак сказав:”Мене привели на смерть, хоч у своєму житті я не зробив нічого такого, за що заслужив би подібний кінець. Я знаю одне: я завжди боровся мужньо як чесний лицар проти ворогів християнства і завжди діяв для добра і користі своєї Батьківщини, і було у мене єдине бажання – бути їй опорою і захистом…”

Так загинув славний лицар Іван Підкова. Після страти його остатки поховали у львівській  Успенській церкві, а згодом козаки перепоховали його в одному з православних монастирів під Чернечою горою.

– Діти, як ви думаєте, чому Іванові козаки дали прізвище Підкова?

3. Перегляд відео ролика.

4. Учитель. Історичну поему “Іван Підкова” Т.Шевченко написав у Санкт-Петербурзі у 1839 році, а наступного року -1840- вона ввійшла до 1-го видання славетного « Кобзаря».

4.1. Словникова робота.

       Китайка - різновид тканини.

       Поставець - посуд, кухоль.

       Гирло - місце впадання річки в море.

       Рибалка - птах, який живиться рибою.

       Синоп - турецьке місто.

       Лиман - озеро на півдні України.

       Царград - давня слов’янська назва Стамбула, колишньої столиці Туреччини.

4.2. Ознайомлення зі змістом поеми.

4.3.  Вправа “Словесне малювання”.

        Яким я  уявляю героя.

4.4.   Розгляд і обговорення дитячих малюнків.

5. Методичний прийом “Мозковий штурм”

– Зі скількох частин складається твір? (двох – сучасність і минувшина)

– Де відбуваються події?

– Яке значення у творі має опис бурхливого моря?

– Як козаки поставились до морської негоди?

– Як називається пісня, яку співали козаки?

– Над якою роботою розмірковує отаман?

– Чи підтримали запорожці свого ватажка?

– Визначте тему й ідею твору?

– Визначте жанр твору. Пригадайте, що таке поема?

Теорія літератури

Історична поема – ліро-епічний твір про конкретні історичні події, процеси та історичні особи.

Підсумок уроку

Продовжіть незакінчене речення.

– Для мене сьогодні важливим було…

– Найбільш мені запам’яталося з поеми…

VI. Домашнє завдання

Загальне.

1. Виписати цитати до образу Івана Підкови.

 Індивідуальне.

2. Підготувати повідомлення про козацькі чайки.

Тема: Тарас Шевченко. Відомості про перебування поета в Санкт- Петербурзі. Провідний мотив вірша “Думка” ( «Тече вода в синє море»)

Тема: Тарас Шевченко. Відомості про перебування поета в Санкт-       

Петербурзі. Провідний мотив вірша “Думка” ( «Тече вода в синє море»)

Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю петербурзького періоду Т.Шевченка; допомогти усвідомити ідейно-художній зміст поезії ‘Думка’; розвивати активний словник учнів, пам’ять,увагу, спостережливість,логічне мислення , вміння порівнювати, узагальнювати , робити відповідні висновки, вдосконалювати навички виразного читання, виховувати пошану до творчості Кобзаря, повагу до історичного минулого нашої країни, патріотичні почуття.

Очікувані результати: учні знають про життя та творчість Т.Шевченка, виразно й усвідомлено читають вірш «Думка»(«Тече вода в синє море…»); визначають провідні мотиви твору, висловлюють свої думки та враження від прочитаного.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрет Т.Шевченка, презентація «Перебування Т.Шевченка в Петербурзі», збірка «Кобзар», ілюстрації до творів, аудіо записи.

Теорія літератури: ліричний твір, вірш, строфа.

Хід уроку

I. Організаційний момент.

Мотивація навчальної діяльності.

Уже 200 років минуло від дня народження духовного батька українців Т.Шевченка, та його твори й досі не втрачають актуальності. Вони лише набувають нового звучання.

II.Актуалізація опорних знань учнів

На дошці портрет молодого Т.Шевченка. Учитель читає рядки:

Загляньмо в очі ці сумні…

З них випромінюється сяйво

Любові, ніжності струни

Тієї скрипки, що так грає справно.

Чоло відкрите…Мудрість і краса

Переплітаються в душі поета.

Не згасне свічка – пам’яті роса –

В серцях людей на всій планеті.

– Це портрет молодого Т.Шевченка. І сьогодні на уроці ми ще раз відкриємо сторінку життя і творчості відомого на весь світ генія і пророка, поета і художника Т.Шевченка.

III. Оголошення теми, мети і завдань уроку.

ІV. Опрацювання навчального матеріалу

1. Розповідь учителя про перебування Т.Шевченка в Санкт-Петербурзі.

Народився Т.Шевченко на Черкащині в кріпацькій родині. Рано залишився сиротою. У нього не було жодної змоги вчитися, тому він пішов прислужникам до дяка, аби мати доступ до науки. Доля закинула його до Петербурга. Це було 1831 року. Разом з іншими кріпаками пана Енгельгардта юний Шевченко подолав пішки сотні верств.

Що привіз із собою до столиці імперії цей незвичайний кріпак, який сутністю ніколи ним і не був?.. А привіз він цілий світ української мови, її дивовижність, багатство, природну красу, приказки, прислів’я, народні пісні, героїчні думки, які вводили у високий світ українського слова всіх, хто до нього долучався.

Від тої зими 1831року почалося Шевченкове тривале столичне життя, сповнене боротьби за існування, незгасного бажання стати вільним, вивчитися на професійного художника.

Пан, помітивши здібності свого кріпака до малярства, вирішив зробити з нього власного художника й віддав у науку до майстра Ширяєва. Майстерня Ширяєва стала особливо відомою в 1836 році після здійснення розпису стін і плафонів Великого театру в Петербурзі. Чимала частина цього декоративного живопису була виконана Шевченком, у той час уже значним рисувальником.

Білими  ночами Тарас ходив у Літній сад змальовувати статуї та мріяти про волю. Одного разу він там познайомився з художником-земляком Іваном Сошенком, який помітивши  талант молодого кріпака, разом із друзями – відомими художниками і поетами Брюлловим Венеціановим, Григоровичем, Жуковським та ін. посприяв викупу з кріпацтва.

22 квітня 1838 року Т.Шевченко був викуплений з кріпацтва. Ставши вільним, він не гаяв жодного дня. Поезія, малюнок, живопис цілком заполонили його. Митець був прийнятий у Товариство заохочування художників та Академію мистецтв.

Упродовж семи років навчання Т.Шевченко створив не лише учнівські, а й викінчені, зрілі твори. Під час навчання був тричі нагороджений срібними медалями.

Не по роках громадянська й художня зрілість помітна і в його літературній творчості. Збірка його творів «Кобзар» – книга, яку український народ поставив на перше місце серед успадкованих із минулого духовних скарбів. Весь поетичний і частина художнього доробку петербурзького періоду тематично пов’язані з Україною, хоч між 1830-1843 роками  Шевченкові жодного разу не вдалося побувати в рідному краї.

2.Учитель. «Думка»(«Тече вода в синє море…») – один з перших віршів Т.Шевченка, що дійшли до нас. Вірш написаний у 1838 році в Санкт-Петербурзі. Тарасу здавна подобалися народні пісні про пошуки молодим козаком своєї долі: «Ой зелений дубе, чого похилився…», «Ой не шуми, луже, зелений байраче!». Очевидно, вони нагадували поетові власну долю, яка закинула його далеко від рідної України. Думками (думами) поети інколи називали вірші-роздуми, вірші-переживання описово-розповідного характеру,  що своїм змістом, образністю й тематикою були наближені до народних пісень. Ось така історична основна поезії.

3.Робота з текстом поезії «Думка».

Виразне читання вірша вчителем напам’ять.

4.Самостійне читання твору учнями.

5. Методичний прийом «Я бачу слово» (Словесне малювання).     

( Учні описують зорові картини, що постали в їхній уяві).

6. Методичний прийом «Мозковий штурм»

– Чому поезія називаэться «Думка»?

– Яка тема твору?

– Назвіть головного героя поезії.

– Який настрій у козака?

– Які риси характеру притаманні ліричному герою?

– Якої долі, на вашу думку, хотів козак?

– Визначте провідний мотив поезії.

– Які ще образи є у вірші?

– З якою метою автор використовує образ журавлів?

– Знайдіть у тексті рядки. де висловлено тугу за рідним краєм.

– Як вірш «Думка» пов’язаний із долею самого поета? Поясніть.

– Чому для нас рідний край наймиліший?

– Які почуття викликає у вас ця поезія?

7. Робота в групах.

Знайти художні засоби твору і дати відповідь , яку роль вони  виконують у тексті.

Теорія літератури

1. Ліричний твір – своєрідний літературний жанр, переважно віршованої форми, в якому у формі переживань та завдяки зображально-виражальним засобам осмислюється сутність людського буття, витворюється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси.

2. Строфа – група рядків вірша, об’єднаних завершеною думкою, римуванням та інтонацією.

V. Закріплення вивченого.

         Методичний прийом «Клоуз-тест».

1. Пішов козак світ за очі, щоб (знайти долю).

2. Серце козацьке сперечається з…(морем)

3. На чужині козакові буде дуже… (тяжко жити з чужими людьми, ні з ким поговорити, ні поплакати)

4. Козак плаче тому, що..(думав доля зустрінеться – спіткалося горе, шляхи бити заросли тернами)

Технологія «Незакінчене речення».

Т.Шевченко для мене – це…

                                                                                                              

VI. Підбиття підсумків уроку.

Оцінювання.

1. Інтерактивна вправа «Рефлексія».

– Чи задоволені ви результатами діяльності на сьогоднішньому уроці?

– Чи справдилися ваші очікування?

– Чим духовно збагатила нас поезія «Думка»?

– Що вас найбільше зацікавило?

– Що схвилювало?

– Що найбільше запам’яталося?

VII. Домашнє завдання.

          Загальне. Поезію «Думка» вивчити напам’ять. Прочитати поему «Іван Підкова».

          Індивідуальне. Підготувати повідомлення про добу героїчних походів українського козацтва та отамана Івана Підкову. Намалювати ілюстрації до творів Т.Шевченка «Думка», «Іван Підкова».